Читаючи дитячі історії у зрілому віці, завжди хочеться знайти щось і для себе. Не звичайну прямолінійну оповідку з мораллю, яку хіба тільки капсом поперек сторінки не написали. А комплексний твір, що приховує у собі як доступну для дітвори розповідь, так і щось глибше. Таке, що стає зрозумілим тільки з часом, при повторному ознайомленні. Справжніми майстрами таких історій, що траплялися у моєму дитинстві, можна назвати Антуана де Сента-Екзюпері, Льюїса Керрола та Всеволода Нестайка. Адже вони дарували дещо більше, ніж класичну прописну істину, і творчому дуету, що створив серію пригод Вишеньки, теж це вдалося, хоч і в дещо інший спосіб.

Відкриваючи том, ви відразу потрапляєте у світ головної героїні, Вишеньки. Вона з захопленням розповідає про себе, своїх рідних та друзів зі сторінок власного щоденника, що мило ілюстрований простенькими дитячими малюнками та «фотографіями». Уже тут відчувається ретельна робота авторів з матеріалом. Текст навмисне простий, позбавлений надміру складних речень та властивої дорослим лексики. Каракулі, що розкидані то тут, то там — немовби справді намальовані дитиною, яка тільки-тільки пізнає образотворче мистецтво. Уже далі в коміксі можна помітити, що ця чітка межа між дітьми та дорослими зберігається. Старше покоління зображено більш розважливими, прямолінійними та чіткими. Сценарист вдало справляється зі створенням живих, позбавлених й натяку на фальш, діалогів, завдяки чому історія міцно хапає читача в обійми та не відпускає.

Сприяє цьому й малюнок від художниці Орелі Нейре. Вона обрала м’яку та теплу пастельну гаму, що допомагає їй передати не тільки настрій історії, а й пору року. Особливо помітно це на контрасті перших двох томів: осіннього та літнього. Відкриваючи «Таємничу книгу», відразу звертаєш увагу на залиті сонцем вулички, що зображені на панелях. Сонячне проміння проникає й у сцени в приміщеннях, доповнюючи їх грайливими сонячними зайчиками. Саме такого хочеться, коли за вікном не то зима, не то бозна що.

Крім того, дует вдало заграє з ракурсами. Часто композиція панелі навмисне ніби під кутом, щоб у одних моментах краще передати крихітність головної героїні на фоні співрозмовника, а у інших акцентувати читацьку увагу на глибині зображуваного. Загалом малюнок ємний, живий та теплий. Він немов випромінює доброту, збагачуючи світлом сірі будні.

Ця композиція неймовірно пасує історії. Жоріс Шамблен зміг двічі здивувати мене вибором тем для оповіді. Вони глибокі, залишають простір для мрій, фантазій та роздумів і несуть у цей світ здоровенний мішок добра та посмішок. Ділитися деталями не можу, адже сама суть Вишеньки в тому, що вона маленький детектив з великим серцем! Ця крихітка ще зовсім юна, але вже твердо переконана, що хоче стати письменницею. За порадою літньої сусідки та подруги, що уже досягла деяких успіхів у цьому ремеслі, вона проводить чимало часу за спробами вигадати біографію випадкових перехожих та підгадати чим же вони займаються. І ось деякі з них викликають у неї підозри, що й веде до захопливого розслідування.

І усе б нічого, якби це було черговою детективною історією з набором вторинних персонажів, типовим злодієм садівником та неймовірними дедуктивними здібностями центрального персонажа. Та у «Щоденниках Вишеньки» сценаристу вдалося зробити і вигадливі історії розслідування, що дивують навіть в моєму віці, і виділити час на демонстрацію складності та необхідності підтримання стосунків з друзями та рідними. При цьому автор не боїться подати в другому томі геть не дитячу історію, що зовсім по-іншому сприймається при усвідомленні історичного контексту.

У «Щоденниках Вишеньки» добре помітний еволюційний процес від тому до тому. Продовження має більше граней, вдало використовує розвішані у першому томі рушниці та не цурається піднімати болючі питання, і це прекрасно. Замість того, щоб ховати складні речі між рядками, цей творчий дует залишив їх на видноті, облаштувавши усе так, щоб кожен знайшов у історії щось своє, без поправок на вік. Тому мені геть не складно уявити батьків, що й самі пропонуватимуть дітям перечитати цю серію, через бажання пропустити її через себе іще раз.

Що ж до технічних деталей, то «Щоденники Вишеньки» це французький комікс, що створено дуетом з автора Жоріс Шамблен та художниці Орелі Нейре. Цю серію в Україну привезло видавництво Nasha Idea. Сценарист може бути знайомим для вас, адже він також створив серію «Енола та Незвичайні тварини», яка теж потрапила до нас під патронатом Нашої Ідеї.

Поки у нас видано 2 томи з 5: «Завмерлий зоопарк» та «Таємнича книга», — не враховуючи декількох сюжетних відгалужень. Якість видань — відмінна. Вони палітурчаті, з вибірковим лакуванням та надруковані на крейдованому папері. Форматом дуже схожі на «Волю», але буквально на кілька міліметрів вищі та ширші. Єдине моє зауваження пов’язане з перекладом, десь на етапі редагування до кінцевого видання пропустили 2 або 3 росіянізми, що не біда, але трішки неприємно. Сподіваюся, що це виправлять у наступних накладах.

Підбиваючи підсумки, скажу, що «Щоденники Вишеньки» це те, що я хотів би прочитати у юному віці та перечитати зараз. Це красивий, вигадливий і у міру кумедний та серйозний твір, що не цурається піднімати складні теми. Це саме те, що хочеться бачити під палітуркою твору для вікової категорії 10+ і я рекомендую звернути вам на нього увагу та придбати дітям.

Придбати комікс «Щоденники Вишеньки. Том 1. Завмерлий зоопарк» можна туть, а комікс «Щоденники Вишеньки. Том 2. Таємнича книга» ви знайдете за цим посиланням.